наша песня хороша, начинай сначала

Суд прийняв рішення по Пейзажній алеї на користь забудовника

На судовому засіданні, яке відбулося 7 вересня 2010 року у Шевченківському районному суді, суддя Васильєва розглянула клопотання забудовника - міністерства  закордонних справ -  про закриття провадження у справі за позовом ряду мешканців Пейзажної алеї.
Мешканці просили суд визнати незаконним виділення міністерству земельної ділянки на Пейзажній алеї, на якій знаходиться дитячий сквер зі скульптурами. Міністерство заперечує проти скасування земле відводу, оскільки має плани спорудити там «елітну» житлову багатоповерхівку.
Суд прийняв рішення закрити провадження у справі за позовом мешканців. Юридично це має наслідком, що суд підтвердив право забудовника на дану ділянку.
Судові розгляди поновилися після того, як Костянтин Грищенко знову очолив МЗС. Нинішній чільник міністерства – номер 1 у списку осіб, які отримають квартири у будинку, що його МЗС хоче спорудити на місці дитячого скверу. Суд поновився після того я к прийшов грищенко. Грищенко має отримати квартиру в будинку.

Возможно, у меня очень примитивные представления о юриспруденции, но мне всегда казалось, что решение Апелляционного суда - окончательное. Просто в голове не укладывается, как возможна такая наглость и барство...ненавижу.
Готова абсолютно на все.

(no subject)

Ну, напишу теперь что-нибудь хорошее. Например, о том, какая все же удивительная штука интернет. Несколько вариантов ключевых слов в поисковике - и я слушаю песню, которую до сегодняшнего вечера слышала один раз в жизни, в Америке, пять лет назад. Вместе с довольно странноватыми мальчиком и девочкой, с которыми я в тот день оказалась в одной компании только потому, что у нас совпали выходные, я ехала в машине к йеллоустонскому каньону. Мы собирались поставить там палатку и заночевать, но, поскольку мы останавливались у каждого столба, к каньону мы подъехали уже затемно, и искать тропу было невозможно, так что мы развернулись и поехали назад. Мальчик с девочкой таки поставили палатку - в паре десятков метров от нашей общаги, а я отправилась в свою комнату, к пьяному и обкуренному Дэвиду. Довольно глупая история, но я запомнила ночной каньон, буквально залитый звездным светом, и эту песню, которая играла в машине. В песне слышался ветер и простор, и аромат воды, и Америка. За прошедшие 5 лет я порой напевала ее и со сладкой ностальгической печалью вполне серьезно думала, что мне ее больше не услышать. Это я не подумала про Ютуб. Эх..разрушает ютуб ностальгию, слишком легко все находится, и так мало остается места для ускользающей и неверной, но все же твоей собственной памяти.